Сегодня
Регистрация | Забыли пароль? Логин Пароль   
* * *
Автор: chelovek42 25-03-2011, 11:03 0 1388    
Как правило, люди встречаются слишком поздно:
Когда уже от первого – дочь и сын,
И с кем-то давно пересчитаны сны и звёзды.
И под завязку выпито слёз и вин.
Случается, люди встречаются слишком рано:
Когда еще свободна от шрамов грудь…
А мы, мой ангел, встретились слишком равно-
великими. Рук навстречу не протянуть.

Валерия МАТЮША


Читать полностью: * * *


* * *
Автор: chelovek42 23-03-2011, 11:00 0 1674    
Бабочки-однодневки. Ножки тонкие.
Спинки отчаянно-хрупенькие. С какой
Нежной жестокостью маленького ребёнка их
Ты – на булавочки да
на вечный покой

Так осторожно (не поломать бы усиков!
Не изувечить нечаянно красоты
Бликов огня, застывшего в глазках-бусинках…)
- Ах, хороши… - Восторженно шепчешь ты.

Прячешь. Подальше. В шкафчик.
К другим коробочкам –
С пойманными вчера и позавчера:
Эта носила бархатные с оборочкой
Крылышки,
Та – сверкала, как мишура
В праздник…
- Смотри – какие! А хочешь, милая,
Всех до одной – скажи лишь – сомну в горсти!

Я улыбаюсь. Легонько целую крылья и…
стёклышком накрываю тебя.
Прости…

Валерия МАТЮША


Читать полностью: * * *


* * *
Автор: chelovek42 22-03-2011, 11:00 0 1470    
И бежать бы – да топи дикие.
И кричать бы – да что кричать?
Не спасаются души криками,
Коль молчанья на них печать.

Я всё думала: как же, Господи?
Отчего этот дар – крестом?
Шлейфы – болью – годами, вёрстами…
Избавление – на потом…

И молиться б (прости…спаси меня…) –
Да на сердце змеёй лежит
Милый грех: твоим тёплым именем
Согреваться в ночах чужих.

Валерия МАТЮША


Читать полностью: * * *


* * *
Автор: chelovek42 21-03-2011, 10:58 0 1608    
Нет больше слов – слова потеряли цвет.
Всё, чем молчалось, - хлынуло через край.
Вырвалось. Затопило сомнений след.
Нет больше сил глаза отводить – читай!

Всё, чем дышалось (Господи, столько дней!),
Маялось чем (которую ночь без сна!
Столько секунд вдали от тебя – твоей…) –
Я отдаю сегодня.
Бери.
До дна.

Пальцы к губам – слова потеряли смысл.
(Раны предательски ноют ещё внутри…)
Солнце – не сердце – в руки твои. Смотри
Не обожгись…

Валерия МАТЮША


Читать полностью: * * *


* * *
Автор: chelovek42 20-03-2011, 10:54 0 1831    
Перелистан. Прочитан. Забыт(?)
Вверх тормашками всунут между
Двух таких же на полку. Прежним -
Значит, тем, кому впредь не быть…

Каждый выдох неровный твой
Дневникам на цитаты роздан.
Я к груди прижимаю? –
Поздно:
Я тебя возвращаю той,
Что с восторгом пищит: «Картинки!»
Слава Богу, до фени ей,
Под подушкой хранятся чьей
Две странички из серединки.

Валерия МАТЮША


Читать полностью: * * *


НЕБЕСНА ЖІНКА
Автор: chelovek42 19-03-2011, 10:53 0 2039    
Щось темне росло, оберталося в висі,
I щось, наче пісню, тягнуло здаля,
Та змовкло... Обличчя жіноче з'явилось
I разом, від грому здригнулась земля...

Сарматське волосся гойдалось над полем,
А погляд - пронизував, наче багнет!
Трипільське намисто палало на сполох
Гірляндою синіх і жовтих планет !

I пахощі дивні, прадавні, незнані
Барвистими хвилями бились навкруг
А я молодий! В чарівнім океані
Веселе всесилля вселилось до рук!

Вже й кінь піді мною, скажений, як вихор,
Є й шабля дамаська і фляга вина...
А голос небесної жінки як вибух:
«На Вінницю! До Богуна!»

Сергій ФЕСЕНКО


Читать полностью: НЕБЕСНА ЖІНКА


НАПІВЖАРТ
Автор: chelovek42 18-03-2011, 10:52 0 1516    
Над степом буря, буря, буря!!!
А сніг - немов товчене скло.
Реве вітряка. Кучугури
Ледь не до неба нанесло!

А що мені? Біди немає!
Нехай лютують небеса!
На дворі погріб. В нім дрімає
Залита смальцем ковбаса...

Моїми зрощена руками
Картопля спить недовгим сном...
За бутелі, що з огірками
Сховались бутелі з вином...

А сніг все валить, валить, клятий,
Такий, що Господи спаси!
I я до рук беру лопату,
Торую шлях... до ковбаси!
Сергій ФЕСЕНКО


Читать полностью: НАПІВЖАРТ


БІГ
Автор: chelovek42 17-03-2011, 10:52 0 1401    
Я до тебе біжу і біжу
Вже , хто зна , скільки літ...
Грають м'язи мої, бо палає надія у серці!
Ти стоїш біля хати, лягає білизна иа дріт
А сини ще маленькі - будують піщані
фортеці.

Ніч у чорнім ковші принесла прохолодних
зірок,
Та безсонне віконце до ранку горить
насторожі!..
Знов ривок! Задихаюсь, кричу, та чомусь
ні на крок,
Hi на голос до тебе свій шлях скоротити
не можу!

Я до тебе летів і летів, вже забув
скільки літ!..
Це остання надія - знесилений помах
руками !..
Бачу, ти біля хати... Лягає білизна
на дріт
А сини... Що казати! Стоять у дворі
з невістками ...
Сергій ФЕСЕНКО


Читать полностью: БІГ


КОЖЕДУБ
Автор: chelovek42 16-03-2011, 10:50 0 1689    
(За мотивами батькової розповіді)

Футбол, футбол... А хто його не любить?
Хіба жінки ? Та мова не про них.
Згадав чомусь я нині Кожедуба
Давно вже це було. Ще до війни.

Терещенська - таке собі містечко...
Там всі знайомі, як ото в селі.
Я жив від Кожедуба недалечко-
Ну, метрів через сто хати були.

Не мав тоді Іван зірок Героя,
Хоча хлопчина мужній та міцний.
I я з ним не дружив з причини тої ж,
Що й він ніколи не дружив зі мною-
Я, проти нього, був іще малий.

Ще не тремтіло перед ним «люфтваффе»,
А ми вже заздрили йому, хоч плач,
Тому що мав він і тримав у шафі
Страшенний дефіцит - футбольний м'яч!

На поле заводського стадіону,
Як вільний час і не вологий грунт,
3 однолітками, кроком фараона,
Виходив Кожедуб з м'ячем на гру!

Завжди поважно царська гра тривала!
А ми, молодші, тільки глядачі,
У захваті щасливім, подавали
За межі поля вибиті м'ячі.

Я і тепер не знаю, як це сталось,
Чи заздрість спрацювала в нас в той час,
I довела таки до криміналу -
Ми вирішили викрасти м'яча!

В наступній грі, як вийде м'яч за поле,
Той, хто в цю мить опиниться з ним поруч,
Хапає і втікає. От і все.
А там - що буде! Дасть Бог - пронесе!

Той день настав ... Дивуюся я й досі –
Немов наворожила баба Фрося.
(В Терещенській тоді жила така)
Невдалий пас. Удар! - помилка груба –
М'яч зрізався з ноги у Кожедуба
I... опинився у моїх руках!

Я біг як міг! Летів, мов хижа птиця!
Та від Івана, мабуть, не втечеш!
Догнав. Коліном врізав під сідниці,
I далі догравать пішов з м'ячем...

Ось так і не здійснилась наша мрія...
Та через рік була така подія:

На полі заводським, в неділю рано,
Ми, як завжди, буцали шапку драну,
Набиту мотлохом... Та бачим - йде Іван
В руках у нього м'яч і чемодан.
Наблизився до нас, міцний і гордий,
М'яча підкинув - бац! - свічею вгору!
Промовив: «Грайте , хлопці!» - і пішов...
Пішов на станцію... Поїхав в льотну школу
А ми, вже мали радість - м'яч футбольний!

А там - війна важкою тінню вкрила...
В страшний той час підняв його на крилах
Від пращурів - козацький вільний дух!
Про нього грізна слава йшла далеко -
Для асів Геринга ставало небо пеклом,
Коли в повітрі діяв Кожедуб!

* * *
А по війні - в Терещенській я знову...
Став на заводі працювать цукровім.

Одного разу, майстер на наряді
Всім наказав, щоб навели порядок,
Бо завтра прибуває Кожедуб.
Огляне всі цеха , а після - клуб.

Прибув. Іде. За руку всіх вітає.
А я стою й гадаю: чи впізнає?

Нарешті, і до мене підійшов він.
Потиснув руку, зупинившись поряд.
Прищурив очі... Затримав погляд...
I, сміючись, по-змовницькі промовив,
Поплескуючи дружньо по плечі:
«Ну що, Василю, ще крадеш м'ячі?»

(Кожедуб 1ван Миколайович народився в 1920 р. Ас -винищувач. В роки Великої Вітчизняпої війни зробив 120 бойових вильотів. Збив 62 німецьких літака, в тому чіслі один реактивний. Тричі Герой Радянського Союзу.
Командир ескадрилї, командир полка.
В 1970р. - Генерал-полковник авіації.)


Сергій ФЕСЕНКО


Читать полностью: КОЖЕДУБ


ЧОРНИЙ ЛІС
Автор: chelovek42 15-03-2011, 09:47 0 1933    
Поема
(За мотивами батькової розповіді)

«Ой, Сумщино моя,
Хто ж тобі дав ім'я
Наче смутком довічно покаране?
Сумно тут навесні,
I весілля сумні
Під осінніми сірими хмарами...
Повставали дуби від козацьких кісток -
Тут навали повзли за навалами !
Розкажіть—но: Путивль, Кролевець, Конотоп,
Що в лісах своїх чорних сховали ви?»

Терещєнська .Завод цукровий.
Неподалік - мое село.
Хоч від сусідства від такого
Життя солодким не було,
Десь півсела тут працювало...
Сяк-так жили, перебивались,
Аж поки не прийшла вона -
Вїйна!..

В сільські дороги поврізались
Відбитки кованих чобіт
Ну, що робить?
Хто в ліс подався, в партизани,
А хто лишився працювать,
Бо треба ж сім'ї годувать...

«СС» пройшовся по дворах:
Перестріляли всіх собак,
I тиша, наче відьма зла,
В село прийшла...

Жив тут Павло. Приємний чоловік!
В літах вже був. На схід втекти не встиг.
Робив він змінним майстром на заводі.
А прізвище його... забув та й годі!
Дочка у нього й жінка молода...
Та ось біда
Иого сім'ю таки підстерегла:
Бо жінка та - єврейкою була.
В селі, звичайно, знали всі про те...
Бо вчителька ж... Сільських дітей навчала...
Мовчали...
Та все ж таки знайшовся псячій хвіст -
Доніс!

Отак - то синку... долю не вгадаєш...
Живеш. На краще сподівання маєш,
А доля клята вже біду несе:
(Павло в ней час був саме на роботі,)
Худий, як палка, офіцер СС
I два солдати в кованих чоботях
Зайшли у двір... дочка Павлова й жінка
Все зрозуміли зразу... біля стінки
Вони стояли білі, неживі...
Придушений від гулу в голові
Почути встигли автоматів цокіт...
Червоний спалах!
Біле сяйво!
Спокій...

Ось проміж німців прослизнув, мов щур,
Тремтячий, мокрий, наче від дощу,
Донощик... скоса зиркнув на тіла:
- Герр офіцір! А може б і Павла
Ви теж... Пух-Пух!.. Бо мститися він буде!
А офіцер, старанно, мов школяр,
Підніс до окулярів циркуляр
- Павло? О, найн! Ер іст ніхт юде!

По вулиці безлюдній, за село,
Поволі тупав згорблений Павло.
Хитаючись, хапався за паркани,
П'яний...
Я привітався. Biн не відповів.
Ледь проглядали з-під важких повік
Вологі очі... ніби щось питав...
А потім, стрепенувся, наче птах:
- Василю! Ти там ходиш по лісах...
Дай пістолета! Я... Оту змію
I німців... Скільки встигну, стільки вб'ю!
А я йому кажу: «Стривай, облиш...
Ти сам себе загубиш ні за гріш,
А чи уб'єш кого? Ти почекай,
Стемніє - проведу до Ковпака!

На півночі Сумщини ліс - стіна...
Прадавня. Заворожена. Страшна.
Hi вітерець туди не доліта,
Hi сонечко з небес не завіта.
Пройдеш углиб десь кроків з п'ятдесят,
I - досить! Краще повертай назад,
Бо навіть мешканці тамтешніх місць
Далеко не заходять в Чорний ліс!
На півночі Сумщини ліс - стіна...
Прадавня. Заворожена. Страшна...

Відьмаками ухкали сичі...
Хтось їх потривожив у ночі!
Відпустила лісова імла
Дві могутні тіні до села.
Непомітно для очей людських
Кралися по вулиці сільській.
Ось паркан високий. Ось і дім.
Так. Той самий, що потрібен їм.

Обидва вдарили плечима разом:
Завіси - з «м'ясом»! Засув - з «м'ясом»!
I, каркнувши в останнє над порогом,
Упали двері глухо на підлогу...

Прокинувся донощик, і... закляк!
Кулак - у підборіддя, в рота - кляп,
Коли він знепритомлений обвис,
На голову мішок, і - ходу в ліс!

* * *
Під древнім дубом, в хащі лісовій,
Стояв понурий, волохатий Вій.
Колись він разом з лісом народивсь..
Ліс був завжди. Вій був завжди.

Хто заблукав, від гурту хто відстав,
Він тих ловив, і спрагло кров хлистав…
Чоловіки блукали і жінки,
Князі й раби, пани і кріпаки,
I, навіть, у віках далеко десь
В звірячих шкурах згадував людей!

Та ось, з'явились люди не такі:
Озброєні, упевнені, швидкі...
Хоч він вже їх і так, і сяк лякав,
Та чи злякаєш хлопців Ковпака?

Проте, все бачить вічний сивий Вій:
Вдень і вночі чатують вартові
На дальніх підступах навкруг загону…
Заздалегідь, з метою оборони
Землянки розташовані кільцем!
Але не це їх головна мета,
А блискавичний напад!
Ось і штаб.
Зубчастий вогник гільзи - каганця
Тягнув ласкаве світло до лиця...
Папаха. Окуляри. Борода...
Сидить, якісь папери прогляда...
Щось грюкнуло... То, велетень на зріст,
3 розгону хлопець ледь косяк не зніс!
Лайнувся стиха гулю тер на лобі...
- Ну як, зловили ? - запитав Ковпак.
- Так Сидоре Артемовичу, так.
Є здобич! -

Мізерний, блідий, наче молоко,
Стояв донощик перед Ковпаком
I шепотів тремтячими устами:
- О Боже! Знов те ж саме! Знов те ж саме! -
Спливав поволі час. Ковпак мовчав.
Курив. Дивився поглядом пудовим.
Жбурнув цигарку і промовив так:
- Ну що, німецька шльондро, як на смак
Ерзац-сигари, кава... жолудова? –

А той не чув, і вів ту ж саму річ:
- Цей сон... цей жах... вже місяць… кожну ніч!
Я ваші всі слова напам'ять вивчив!
Молю, збудіть! Стріляйте! Швидше! Швидше!
Присів. Завив. Заплакав... А Ковпак
До вартового підійшов скоренько:
- Гукни Павла!
- Якого?
- Писаренка!
(От бачиш, синку, - прізвище згадав!)
Через хвилину увійшов Павло.
Вже докладав - донощика побачив...
Зірвався на півслові... Кров гаряча
Плеснула в голову. Скалічена душа
Пірнула знову в біль нестерпний, довгий,
Рвонув гачок - і гільзи ППШ
Задимлені, усіяли підлогу...

Ну ось, такий кінець... I слава Богу!
Все, що згадав, я розповів тобі.
Давай, по чарці, синку, і - відбій!

«Ой, Сумщино моя!
Хто ж тобі дав ім'я,
Наче смутком довічно покаране?
Сумно тут навесні,
I весілля сумні
Під осінніми сірими хмарами...»

3 своїми цими давніми рядками,
Залишив батько зошит на столі,
А сам пішов навіки в Чорний ліс...
Сергій ФЕСЕНКО


Читать полностью: ЧОРНИЙ ЛІС



← Назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 Вперед →
Всего на сайте: 14
Гостей: 8
Пользователи: - отсутствуют
Роботы: ArrayoBot, crawl Bot, oBot, oBot, Yandex Bot, Rambler Bot
Пользователей:
Новых: 47
За час: 1
За месяц: 2267
Всего: 39647

Приветствуем новичка:
puadadem

Выбор Шаблона

да ya_za
да, хочу быть модератором close
нет nini
нет и заходить туда не буду 2


Анализ сайта pr
Наша кнопка
Горловка пуп земли
Моё настроение маслом на полотне
Яндекс цитирования

сайт горловки

Cайт горловки Горловка Пуп Земли » Библиотека